Пропустити навігацію.
Головна

Проблеми правового регулювання збереження конфіденційної інформації на сучасному етапі

Мірошниченко О.А.

к.ю.н., доцент

генеральний директор Юридичної компанії «Терра»

Проблеми збереження конфіденційної інформації на сучасному етапі можуть виникнути у будь-якого господарюючого суб’єкта. Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Досягнення успіху в підприємницькій діяльності дуже часто пов’язане з використанням комерційної таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Дана тематика цікава тим, що при її дослідженні аналізуються декілька галузей права, зокрема, цивільне, господарське, банківське, податкове, кримінальне, трудове та адміністративне право.

Слід відмітити, що вся інформація, яка створена в ході господарської діяльності господарюючого суб’єкта є закритою інформацією з обмеженим доступом та має комерційну цінність. Це, в свою чергу, вимагає її ефективного захисту та збереження.

Кожен господарюючий суб’єкт, будь – то юридична особа приватного чи публічного права, є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, яка має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах та має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами та вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Перелік інформації, що відноситься до конфіденційної інформації та комерційної таємниці, порядок зберігання та розповсюдження відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію визначаються власником юридичної особи.

У Цивільному кодексі поняття комерційної таємниці трактується як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦКУ).

Статтею 420 ЦКУ визначено, що комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності. Відповідно майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Зокрема, до майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать:

  • право на використання комерційної таємниці;
  • виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
  • виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
  • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 506 ЦКУ).

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки:

  • не містити державної таємниці;
  • не наносити шкоди інтересам суспільства;
  • відноситись до виробничої діяльності підприємства;
  • мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;
  • мати обмеження в доступі тощо.

У свою чергу, стаття 162 Господарського кодексу України визначає, що суб’єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі.

Але, слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши таким чином доступ до неї третіх осіб і, перш за все, контролюючих органів.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

  • установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
  • інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
  • дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
  • відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
  • документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
  • інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
  • документи про платоспроможність;
  • відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
  • відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства, установи та організації зобов’язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою. Звідси і виникає ряд питань стосовно збереження такими особами конфіденційної інформації підприємства. Адже без належного оформлення відносин підприємства з такими контролюючими органами в ході надання вищезазначеної інформації та обмеження її витоку за межі жодний контролюючий орган не гарантуватиме.

Закон України “Про інформацію” визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:

  • витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;
  • заходи безпеки мають сприяти підвищенню економічної ефективності підприємництва.

Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці.

Необхідно визнати, що в країнах світу, де використовуються інформаційні об’єкти, які представляють комерційну цінність, немає єдиного підходу до визначення поняття такої інформації. Застосовуються різні визначення: “ділові секрети”, “виробничі секрети”, “торгівельні секрети”, “конфіденційна інформація”, “комерційна таємниця” тощо [13].

Питання щодо змісту інформації, яка становить комерційну таємницю завжди викликало багато дискусій.

Закон України “Про інформацію” під поняттям “інформація” розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Деталізоване визначення поняття “інформація” знаходимо в іншому Законі України “Про захист економічної конкуренції” – це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні законодавцем визначено, що всі ці види секретів можна об’єднати в один узагальнюючий термін – комерційна таємниця, що і знайшло своє закріплення на законодавчому рівні.

Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об’єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

 

Проте, наявність у складі назви “комерційна таємниця” слова “таємниця” вносить певну неоднозначність в тлумачення цього поняття. Згідно зі статтею 30 Закону України “Про інформацію”, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці.