Пропустити навігацію.
Головна

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ЯК ПРАВОВА ФОРМА ЗАКРІПЛЕННЯ ВОЛІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Михайленко Т.С.

Студентка 2-го курсу групи П-121

Чернігівський інститут інформації, бізнесу і

Права МНТУ імені академіка Ю.Бугая

Науковий керівник к.ю.н., доцент Мірошниченко О.А.

Конституція України проголосила людину, її права та свободи найвищою соціальною цінністю. Одним із гарантованих Основним законом є право людини на працю. Закріплення, забезпечення та захист цього права є функцією трудового законодавства. Таким чином, можливість людиною якнайповніше реалізувати своє конституційне право залежить від ефективності норм трудового права, їх здатності всебічно регулювати трудові правовідносини.

Право людини на працю реалізується шляхом укладання трудового договору, у рамках якого вирішується питання про роботу за певною професією, спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Трудовий договір як центральний інститут трудового права був і залишається предметом дослідження багатьох учених. Зокрема, проблеми правового регулювання порядку укладення, зміни та розірвання трудового договору, питання щодо вдосконалення рівня гарантій, що надаються працівникам при звільненні, висвітлювалися в працях М. Г. Александрова, О. Т. Барабаша, П. А. Бущенка, Б. К. Бегічева Н. Б. Болотіної, В. С. Венедіктова, Л. Я. Гінцбурга, Г. С Гончарової, В. Я. Гоца, В. В. Жернакова, П. І. Жигалкіна, І. В. Зуба, С. О. Іванова, Д. О. Карпенка, Р. І. Кондратьева, Л. І. Лазор, В. В. Лазора, Р. 3. Лівшиця, А. Р. Мацюка, О.А.Мірошниченко, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипка, В. І. Прокопенка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, Б. С Стичинського, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої, Ю. П. Орловського та ін. Однак, незважаючи на значну кількість наукових праць, питання забезпечення прав і свобод сторін трудових відносин при укладанні трудового договору недостатньо досліджені, насьогодні слід відмітити, що положення чинного Кодексу законів про працю на сьогоднішній день вже застаріли. Існує нагальна необхідність прийняття нового Трудового кодексу України, норми якого б відповідали реаліям життя та сучасним умовам праці. Просування України на шляху ринкових перетворень обумовлюють якісно нові підходи до визначення правового статусу учасників трудових відносин[7, с.48-51].

Метою даної статті є з'ясування особливостей та визначення тенденції розвитку трудового договору як основного інституту трудового права, що здатний забезпечити оптимальне врахування волі сторін у нових соціально-економічних умовах.

Укладення трудового договору є основним способом реалізації права на працю, у якому проявляється принцип свободи праці. Існування трудового договору зумовлене основним правом громадян, закріпленим у Конституції: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку працівник вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця норма відповідає змісту та сутності статей 23 та 24 Загальної декларації прав людини й означає, що тільки самому працівникові належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Наприклад, громадянин на власний розсуд приймає рішення, чи працювати йому за трудовим договором (контрактом), чи самостійно забезпечувати себе роботою як підприємець, фермер чи як член виробничого кооперативу, або займатися індивідуальною трудовою діяльністю [3].

Реформування української економіки; різноманіття форм власності; свобода підприємницької діяльності; формування ринку праці, який зміг би забезпечити економічне зростання на основі інновацій та технологічної модернізації галузей народного господарства; потреба – фахівцях якісно нового професійного рівня, все це, безумовно, впливає на правовідносини у сфері праці. Право вільно розпоряджатися своїми здібностями включає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю, оскільки незайнятість людини трудовою діяльністю не є підставою для притягнення до будь-якої відповідальності[4, с. 235-236]. Проте, за всіх умов, основним засобом регулювання трудових відносин є індивідуальний трудовий договір, який посідає особливе місце в трудовому праві, адже на основі трудового договору виникають трудові відносини між працівником і роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб'єктів до системи відносин, які регулюються трудовим правом.

Отже, одним з основних принципів реалізації права на працю є добровільне волевиявлення особи, тобто її бажання влаштуватися на роботу. «Держава всіляко сприяє цьому, оскільки гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

  1. вільний вибір виду діяльності;
  2. безплатне сприяння працівникові у доборі підходящої роботи і працевлаштування за покликанням, здібностями, професійною ідготовкою, освітою з урахуванням суспільних потреб;
  3. правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи
    тощо» [4, с. 236].

Легальне визначення трудового договору дано у ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін [2].

Це визначення включає три основних складових елементи: по-перше, сторони трудового договору; по-друге, специфіку обов'язків, які зобов'язується виконувати працівник; по-третє, зустрічні дії роботодавця щодо працівника. Крім того, у ньому сконцентрована система взаємозумовлених повноважень його учасників. Але таке «досить громіздке визначення трудового договору за рахунок перевантаження його посиланням на одну із сторін трудового договору - роботодавця, не відображає, як здається, реальну суть цього важливого явища. Є підстави вважати, що саме у цій статті законодавцю не вдалося уникнути традиційних соціалістичних підходів щодо розуміння форм власності та підприємництва, через що у визначенні фігурують фактично неіснуючі власники підприємств, установ і організацій, замість того, аби раз і назавжди визначитися з проблемою юридичного оформлення використання найманої праці» [5, с. 46].

Викладені позиції дозволяють зробити такий висновок: трудовий договір - це юридичний акт індивідуального регулювання трудових правовідносин, які виникають між його сторонами та розвиваються в часі. Він характеризується двома істотними ознаками - наявністю договірного та індивідуального характеру.

Основними принципами укладення, існування та припинення трудового договору є добровільність волевиявлення та особиста відповідальність сторін. Зокрема, під час укладення трудового договору працівник, який влаштовується на роботу, готовий виконувати покладені на нього обов'язки. Роботодавець же доручає працівникові виконання трудової функції, визначеної в змісті договору, за певну винагороду, створивши для цього необхідні умови праці. «Технологічно» встановлення умов трудового договору здійснюється таким чином: роботодавець пропонує працівникові умови, які становлять зміст трудового договору. Роботодавець відносно самостійно формує ті умови, які перш за все, спрямовані на досягнення цілей підприємства (установи, організації). При цьому роботодавець зв'язаний імперативною законодавчою вимогою про те, щоб ці умови не суперечили вимогам чинного законодавства та не погіршували становище працівника. Є. В. Каплун, розглядаючи межі здійснення роботодавцем суб'єктивних прав, уважає, що до «загальних меж відносяться заборона зловживання правами, заборона погіршувати становище працівників порівняно з трудовим законодавством, колективними договорами, угодами, а також неприпустимо знижувати рівень прав і гарантій працівників, установлений трудовим законодавством» [6, с. 9-10]. Працівник, у свою чергу, має право погодитися на ці умови й укласти трудовий договір або відмовитися від його укладення. Тобто характерною рисою договору є передусім свобода, яка передбачає, що сторони договору вільні у вирішенні питання, укладати чи не укладати їм договір. Воля сторін повинна бути не лише взаємною, а й узгодженою, що означає її збіжність за обсягом і за змістом. Свобода договору передбачає свободу вибору партнера за договором. Сторони вільні у виборі виду трудового договору, вони вправі на свій розсуд визначити й умови договору, крім випадків, коли зміст договору визначений законом або іншим нормативно-правовим актом.

Підсумовуючи викладене, доцільно звернути увагу на значення трудового договору як інституту трудового права та регулятора відносин між працівником і роботодавцем. Не можна не погодитися у зв'язку з цим із думкою Н. М. Хуторян: «Як базовий інститут трудового права трудовий договір є тією червоною ниточкою, що поєднує цілу систему правових норм, які регламентують порядок прийняття працівників на роботу, змінення умов трудового договору, а також припинення трудових відносин» [4, с. 244-245].

Основними рисами, що найсуттєвіше відображають юридичне та практичне значення інституту трудового договору, є передусім такі, що відображають його сутність, зокрема:

  • трудовий договір є головною правовою формою залучення працівників до сфери праці, розподілу, закріплення та раціонального використання трудових ресурсів України;
  • для сторін трудового договору він є важливою передумовою виникнення трудових прав, обов'язків і гарантій, передбачених іншими інститутами трудового права (наприклад інститутами робочого часу та часу відпочинку, оплати праці тощо);
  • трудовий договір є підставою включення працівника до складу трудового колективу та правовою формою залучення громадянина до суспільної кооперації праці;
  • трудовий договір виконує охоронну функцію, тобто він охороняє працівника від шкідливих умов праці, його честь і гідність у трудовій діяльності.

Місце та роль трудового договору в сучасних умовах господарювання, на нашу думку, обумовлюються насамперед його економіко-правовим і господарським значенням.

Проведений аналіз дає можливість зробити такі висновки:

  1. Прийняття проекту Трудового Кодексу України є актуальним сьогодні.
  2. У проекті ТК України особливу увагу слід приділити інституту трудового договору, як регулятора відносин між працівниками і роботодавцями.

Список літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 р. №254к/96-ВР ;
  2. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. №322-VIII.;
  3. Міжнародні стандарти прав людини - О. Зайчук, Н. Оніщенко. Теорія держави і права, підручник, Київ, Юрінком Інтер-2006;
  4. Трудове право України: академічний курс: підручник [для вузів]/[за ред. Н.М.Хуторян]. –К.: А.С.К., 2004. – 608 с. ;
  5. Каплун Е.В. Осуществление работодателем субъективных прав: теоретические аспекты: «Трудовое право социального обеспечения» / Е.В.Каплун. –Пермь, 2005. -27 с.;
  6. Мірошниченко О.А. Порівняльний аналіз деяких норм чинного КЗПП України та проекту трудового кодексу України, що регулюють працю жінок-матерів//Трудове право в контексті розбудови громадянського суспільства: міжнародна науково-практична конференція; м.Путивль, 14-16 червня 2012 р. матеріали/за ред. В.С.Венедіктова. –С. 48-51.