Пропустити навігацію.
Головна

Спадкування приватизованої квартири, що знаходиться у спільній сумісній власності.

Згідно з Цивільним кодексом України існують два види спільної власності — спільна часткова й спільна сумісна. Частина 3 ст. 355 ЦК України передбачає, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).

Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» в осіб, які приватизували житло (квартиру, кімнату, будинок, далі — житло), виникає право спільної власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Відтак, Законом, так само, як і Цивільним кодексом України, установлюється альтернатива. При цьому зазначається про передачу житла у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даному житлі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника житла. Словосполучення «за письмовою згодою» може відноситися до самого факту виявлення бажання одержати житло у власність, до виду спільної власності та до обох аспектів. Отже, ч. 2 ст. 8 указаного Закону надає можливість не тільки висловити згоду на приватизацію, а й обрати вид спільної власності — часткову чи сумісну.

За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. У разі ж спільної сумісної власності, частки взагалі не визначаються (ч. 1 ст. 368 ЦК України), але при виділі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, кимсь із співвласників, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).

Отже, і в тому і в іншому варіанті співвласники житла опиняються в рівному становищі, якщо інше не передбачено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Таким чином, можливі такі варіанти прав співвласників житла:

  1. спільна часткова, в якій частки визначаються рівними;
  2. cпільна сумісна, в якій частки не визначаються, але в разі виділу частки з майна вважається, що їхні частки у праві рівні.

Усе це має враховуватися при оформленні права на спадщину у випадку смерті одного із співвласників, які мають за свідоцтвом право спільної часткової власності на житло.

Деякі нотаріуси відмовляють в оформленні права на спадщину квартири після смерті одного із співвласників, мотивуючи цю відмову тим, що квартира перебувала в їхній спільній сумісній власності, і тому не існує тих часток, які підлягали б спадкуванню. Така відмова є неправомірною. Неправомірною також є вимога до спадкоємців звернутися до суду, який би визначив розмір часток співвласників. По-перше, при цьому відсутній спір. По-друге, вирішення цього питання в добровільному порядку не суперечить закону.

У разі відсутності спору між співвласниками, які звернулися до нотаріуса з оформленням права на спадщину й готові були втілити свою домовленість у письмову форму в разі потреби в цьому, нотаріус не має жодних підстав для відмови. Всяка домовленість допускається законом (насамперед ЦК України), якщо вона не порушує загальних засад, суті відносин між сторонами або це прямо не заборонено законом (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Більше того, цивільне законодавство встановлює презумпцію домовленості приватних осіб, тобто вони можуть домовлятися про що завгодно, аби це не суперечило вищенаведеним підставам, за яких це забороняється. Про презумпцію та про домовленість йдеться і в ст. 1267 ЦК України.

Про частки при спільній сумісній власності йдеться мова, коли вирішується питання про виділ частки з майна. У випадку ж оформлення спадщини не йдеться ані про виділ, ані про визначення часток у майні. Співвласники після смерті одного з них ставлять питання не про виділ їм часток в майні, наприклад, квартирі (скажімо, по кімнаті кожному), а про оформлення права на цю квартиру як спадкоємців померлого. Згідно з ч. 2 ст. 1296 ЦК України, якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

У разі відсутності спору між спадкоємцями і за наявності презумпції рівності часток у спільній власності, звернення до суду може завершитися лише підтвердженням рівності часток усіх співвласників, у тому числі померлого. Утім, це і так слідує із закону.

Висновок: у разі, коли свідоцтво видано співвласникам, які мають право спільної сумісної власності на приватизовану квартиру, й один з яких помер, то при оформленні його спадкоємцями права на спадщину враховується рівність часток співвласників цієї приватизованої квартири. У випадку виникнення спору, як і з будь-яких питань, спадкоємці можуть звернутися до суду. Нотаріус примушувати їх до цього не вправі.