Пропустити навігацію.
Головна

Соціальне забезпечення громадян як одне з пріоритетних завдань держави на сучасному етапі.

Мірошниченко О.А.

к.ю.н., доцент, завідувач кафедри Права України

Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права

    Соціальне забезпечення громадян є одним із пріоритетних завдань держави, яке регулюється такою галуззю права як право соціального забезпечення. Значний внесок у розвиток цієї правничої науки і галузі права зробили свого часу радянські вчені-правознавці: В.С. Андрєєв, В.А. Ачаркан, О.Д. Зайкін, М.Л. Захаров, Р.І. Іванова, А.Є. Козлов, В.О. Тарасова, Я.М. Фогель та інші відомі юристи. Їхніми зусиллями були розроблені вихідні загальнотеоретичні положення, визначена сфера правового регулювання та інші юридичні критерії галузі права, що значною мірою допомогає сучасним українським науковцям цієї сфери розвивати та вдосконалювати право соціального забезпечення незалежної України.

    Сучасне законодавство про соціальне забезпечення в Україні, в тому числі і пенсійне, в багатьох питаннях є незавершеним, неповним і потребує вдосконалення.

    Законодавче регулювання у сфері соціального забезпечення почалося з перших днів утворення незалежної держави України. 5 листопада 1991 року був прийнятий перший Закон України „Про пенсійне забезпечення”, що поклав початок формуванню національної системи соціального забезпечення.

    Розвиток цієї системи забезпечується пакетом нормативних актів: Основами законодавства України „Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування” від 14 січня 1998 р., Законом України „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” і „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р..

    Після 1998 року в Україні широкомасштабно розпочався процес реформування державної системи соціального забезпечення і в основу такого забезпечення було покладено загальнообов”язкове державне та добровільне соціальне і пенсійне страхування.

    Основний Закон нашої держави у ст.1 проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною та правовою державою. При цьому наголошується, що людина, її життя і здоров”я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, здійснюючи притаманну їй соціальну функцію, держава тим самим забезпечує соціальний захист своїх громадян у сфері суспільних відносин.

    Введенням у дію ЗУ „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 01.10. 2011 року суттєво змінилися самі основи пенсійного забезпечення громадян нашої країни. Так ст.28 вище зазначеного Закону збільшено страховий стаж чоловікам до 35 років, жінкам – до 30 років. В порівнянні із ЗУ „Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року страховий стаж збільшився на 10 років. При цьому вікові межі виходу на пенсію для чоловіків і жінок зрівнялися та становлять 60 років. З приводу цього виникають логічні запитання: чи правильні ці два параметри? Чи не погіршив законодавець становище українців, особливо жінок? Адже на долю жінки випадає народження та виховання дітей, що, в свою чергу, унеможливлює продовження трудових відносин у цей період.

    Ще однією важливою проблемою на даний час є те, що не всі, хто звертається за призначенням пенсії, мають необхідний стаж, і тому втрачають право на пенсію. Хоча все своє життя пропрацювали за старим законодавством, яке давало їм право виходу на пенсію маючи страховий стаж на 10 років менший? А теорія права вказує на те, що не повинні в державі прийматися закони, що погіршують права людини та громадянина.

    На сьогодні до страхового стажу, що враховується при призначенні пенсії, зараховуються лише ті періоди, за які сплачено внески на загальнообов”язкове державне пенсійне страхування. Якщо сума страхових внесків, сплачених за відповідний місяць, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, до страхового стажу зараховується пропорційно зменшений період. У зв”язку з цим виникає ще одне запитання.

    Що робити людині, яка з тих чи інших причин не працює певний період і тому не підлягає загальнообов”язковому державному соціальному страхуванню? Законодавець врегулював це питання наступним чином.

    ЗУ „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” передбачено право на добровільну участь у системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування для осіб, які досягли 16-річного віку та не належать до кола застрахованих осіб. До них відносяться:

  • іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України;
  • громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України;
  • студенти та інші непрацюючі категорії населення (крім пенсіонерів).


    Так, для отримання статусу застрахованої особи вищезазначеним особам необхідно укласти Договір про добровільну участь у системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування з управлінням Пенсійного фонду.

    Договір укладається на термін не менше одного року і визначає порядок сплати внесків, умови набуття застрахованою особою права на пенсійні витрати відповідно до Закону, обов”язки, права, відповідальність сторін, строк дії Договору та порядок його розірвання. Як бачимо законодавцем встанолено мінімальний строк укладення такого договору - в один рік. Давайте розглянемо ситуацію, коли людина не працює менше року. Що тоді їй робити в цьому випадку? На мій погляд, правильніше було б надати людині право самостійно визначати строк такого договору, не закріплюючи конкретного строку в законі.

    Особа, з якою укладено Договір про добровільне страхування, повинна сплачувати внески на рахунок управління Пенсійного фонду. Розмір внеску визначається в Договорі, але сума сплачених внесків за кожний місяць не може бути меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Договором може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. Але при цьому також виникає питання. Де взяти необхідну суму коштів людини, яка не працює від незалежних від неї причин? Адже це майже 40% від мінімальної заробітної плати, яка на 1 квітня цього року становить 1094 грн. При підрахунку розмір обов”язкового внеску становить 437 грн. Для незабезпеченої людини – сума немаленька.

    При розгляді іншого варіанту, коли людина працює і отримує заробітну плату в „конверті”, слід з”ясувати :”Чим вона ризикує при цьому?”

    Головна небезпека „тіньової” зарплати, як і „тіньової” зайнятості, полягає не лише в тому, що бюджет недоотримує кошти. Відмовляючись від сплати пенсійних внесків, працівники, з одного боку, не матимуть змоги отримати пенсію, котра відповідала б рівню їхньої реальної зарплати. З іншого боку, якщо держава платитиме цим людям навіть невелику соціальну пенсію, то це значить, що тягар їх утримання у старості ляже на плечі тих, хто сплачував внески на своє пенсійне страхування. А це несправедливо з соціальної точки зору. Якщо подивитися на цю проблему з іншого боку, то слід відмітити той факт, що податковий тягар на роботодавців такий важкий, що прозора виплата зарплати може призвести до банального банкрутства.

    Крім того, слід відмітити, що підставою виникнення пенсійних правовідносин виступає не одиничний факт, а складний юридичний склад. Такі вчені як В.С.Андрєєв, І.В. Гущин включають до цього складу:

  1. властиво юридичний факт – події, з якими зв”язані даний вид забезпечення (вік, інвалідність, втрата годувальника, вислуга років);
  2. юридично значима передумова (суспільно корисна діяльність);
  3. юридично значимі обставини(стаж).


    З цього видно, що крім сплати обов”язкового страхового внеску потрібні ще 3 основні передумови. Таким чином, виникнення пенсійних відносин лише за сплатою внеску протягом відповідного періоду викривляє сутність самого поняття „трудова пенсія”. Адже в цьому випадку відсутній такий елемент як „праця”. При цьому порушується принцип справедливості призначення трудової пенсії. Тому що той працівник, який не пропрацював жодного дня в житті матиме право на отримання рівнозначної пенсії з тим працівником, який пропрацював все життя.

    Тому проблеми існують і вирішувати їх потрібно спільними зусиллями. Основне – щоб молодь не залишалася осторонь, а приймала активну участь в обговоренні соціальних проблем та пропонувала шляхи удосконалення чинного законодавства, адже пенсійне забезпечення стосується кожного з нас.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР
  2. Закон України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 01.10. 2011 р.